Новини
10.06.2018

10.06.2018 набули чинності зміни до Кримінального кодексу України

10.06.2018 набули чинності зміни до Кримінального кодексу України, передбачені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги» від 14.11.2017 № 2205-VIII, відповідно до яких були змінені:

1) кодекс: змінено слова у тексті кодексу;

2) стаття 95: змінено частину 1, доповнено абзацами 2 та 3 частину 2.

В якості обґрунтування та мети прийняття змін в пояснювальній записці до відповідного законопроекту було вказано слідуюче.

Обґрунтування необхідності прийняття змін

Норми чинного законодавства щодо надання психіатричної допомоги потребують принципових змін з метою приведення у відповідність до міжнародних норм та європейської практики.

Зокрема, це стосується положень щодо обмеження свободи осіб, які страждають на психічні розлади.

Положеннями частин першої та другої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною, госпіталізується до психіатричного закладу на прохання або за згодою її опікуна. У рішенні по справі «М. проти України» від 19 квітня 2012 року (заява № 2452/04, пункт 69) Європейський суд з прав людини (далі – Європейський суд) зазначив, що поняття позбавлення свободи включає в себе як об’єктивний елемент, а саме, тримання особи в обмеженому просторі протягом тривалого часу, так і суб’єктивний – відсутність згоди особи на таке позбавлення свободи. Однак, затримання особи може призвести до порушення статті 5 Конвенції навіть тоді, коли особа сама погодилась на нього. Згода особи на поміщення в психіатричний заклад для стаціонарного лікування може вважатись дійсною для цілей Конвенції тільки за наявності достатніх і достовірних свідчень того, що психічна здатність особи дати згоду та розуміти її наслідки була об’єктивно встановлена в ході справедливої і належної процедури і що вся необхідна інформація стосовно госпіталізації та запланованого лікування була надана в адекватний спосіб. Отже, поміщення недієздатної особи без її згоди і у випадку, коли вона не може за станом свого здоров’я дати таку згоду, до психіатричного закладу, з якого вона не може у будь-який момент вийти за власним бажанням, прирівнюється до позбавлення свободи, оскільки вона тримається в обмеженому просторі протягом тривалого часу за відсутності її згоди.

Положеннями статті 26 Конвенції про права інвалідів передбачено, що держави-учасниці вживають, зокрема за підтримки з боку інших інвалідів, ефективних і належних заходів для того, щоб надати інвалідам можливість для досягнення й збереження максимальної незалежності, повних фізичних, розумових, соціальних та професійних здібностей і повного включення й залучення до всіх аспектів життя. Із цією метою держави-учасниці організовують, зміцнюють та розширюють комплексні абілітаційні та реабілітаційні послуги й програми, особливо у сфері охорони здоров’я, зайнятості, освіти й соціального обслуговування, таким чином, щоб ці послуги та програми починали реалізуватися якомога раніше й ґрунтувалися на багатопрофільній оцінці потреб і сильних сторін індивіда та сприяли залученню та включенню до місцевої спільноти й до всіх аспектів життя суспільства, мали добровільний характер і були доступні для інвалідів якомога ближче до місць їхнього безпосереднього проживання, зокрема в сільських районах.

Також врегулювання потребує ситуація із застосуванням примусових заходів медичного характеру.

За даними ВООЗ, розлади психічного здоров’я серед неповнолітніх засуджених є більш поширеними, ніж серед дорослих, при цьому 95% з них має принаймні один психічний розлад, а 80% мають більше ніж один психічний розлад. В той же час, за даними дослідників США, щонайменше 20% молодих правопорушників мають тяжкий психічний розлад. Відповідно до Мінімальних стандартних правил поводження з в’язнями, усі заклади повинні мати у своєму розпорядженні принаймні одного кваліфікованого медичного працівника, досвідченого в галузі психіатрії, повинні виявляти всі психічні захворювання, які могли б перешкодити перевихованню в’язня, повинні піклуватися про покращення психічного стану засудженого, а згідно п. 82, в’язнів, які страждають на психічні захворювання треба брати під нагляд і лікувати в спеціальних закладах під керівництвом лікарів. Медичні та психіатричні служби, що працюють у пенітенціарних закладах, повинні забезпечувати психіатричне лікування всіх в’язнів, що його потребують. Крім того, відповідно до Правил ООН щодо захисту неповнолітніх позбавлених волі, неповнолітній, що страждає на психічне захворювання, повинен проходити лікування в спеціалізованій установі під незалежним медичним контролем.

У справі «Горшков проти України» Європейським судом з прав людини було зазначено, що в Україні участь особи, до якої вже застосовують примусові заходи медичного характеру при розгляді справ про продовження, зміну виду чи припинення застосування примусових заходів медичного характеру, очевидно не є обов’язковою. Можливості пацієнта у такому провадженні обмежені, оскільки він не є стороною провадження. Суд повторював, що ключовою гарантією Конвенції є те, що особа, яка примусово утримується у психіатричному закладі, повинна мати право на судовий перегляд за її власним бажанням. Конвенція вимагає в першу чергу наявність незалежного правового засобу, за допомогою котрого особа, яка утримується, має можливість постати перед суддею, який визначить законність даного утримання. Доступ особи, яка утримується, до судді, не має залежати від доброї волі адміністрації закладу, де утримується особа, використовуватись за розсудом керівництва медичного закладу.

У справі «Анатолій Руденко проти України», Європейським судом з прав людини зазначалось, що можливість пацієнтів отримати інший висновок незалежних експертів-психіатрів це принцип, що також включений до Принципів ООН захисту осіб з психічними захворюваннями та поліпшення психіатричної допомоги, є важливою гарантією від можливого свавілля при прийнятті рішень стосовно продовження застосування примусового лікування.

У справі «Наталія Михайленко проти України», Європейським судом з прав людини зазначалось, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних, а право звертатися до суду щодо перегляду рішення про визнання недієздатності, є одним із найважливіших прав для відповідних осіб, адже у разі ініціювання такої процедури вона буде вирішальною для всіх прав і свобод, на які впливає визнання недієздатності. Вітчизняний підхід згідно з яким особи, які визнані недієздатними, не мають права на безпосередній доступ до суду з метою поновлення своєї цивільної дієздатності, не відповідає загальній тенденції, що панує на європейському рівні.

Даний законопроект розроблено з метою створення реального механізму захисту прав недієздатних осіб та попередження свавілля при їх госпіталізації в психіатричних закладах та приведення чинного законодавства до міжнародних стандартів надання психіатричної допомоги ув’язненим.

Мета змін

Необхідність прийняття проекту Закону обумовлена потребою створення реального механізму захисту прав недієздатних осіб та попередження свавілля при їх госпіталізації в психіатричних заклад, а також створення умов для розвитку абілітаційних і реабілітаційних програм. Законопроект покликаний виправити систему, яка призводить до програшу України в Європейському суді з прав людини. Законом передбачається привести вітчизняне законодавство до міжнародних стандартів надання психіатричної допомоги.

10.06.2018 набули чинності зміни до Кримінального процесуального кодексу України

10.06.2018 набули чинності зміни до Кримінального процесуального кодексу України, передбачені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги» від 14.11.2017 № 2205-VIII, відповідно до яких були змінені:

1) стаття 116: змінено частину 1;

2) стаття 506: виключено частину 2;

3) стаття 508: змінено пункт 2 частини 1;

4) стаття 512: викладено у новій редакції частину 1;

5) стаття 514: викладено у новій редакції частину 3.

В якості обґрунтування та мети прийняття змін в пояснювальній записці до відповідного законопроекту було вказано слідуюче.

Обґрунтування необхідності прийняття змін

Норми чинного законодавства щодо надання психіатричної допомоги потребують принципових змін з метою приведення у відповідність до міжнародних норм та європейської практики.

Зокрема, це стосується положень щодо обмеження свободи осіб, які страждають на психічні розлади.

Положеннями частин першої та другої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною, госпіталізується до психіатричного закладу на прохання або за згодою її опікуна. У рішенні по справі «М. проти України» від 19 квітня 2012 року (заява № 2452/04, пункт 69) Європейський суд з прав людини (далі – Європейський суд) зазначив, що поняття позбавлення свободи включає в себе як об’єктивний елемент, а саме, тримання особи в обмеженому просторі протягом тривалого часу, так і суб’єктивний – відсутність згоди особи на таке позбавлення свободи. Однак, затримання особи може призвести до порушення статті 5 Конвенції навіть тоді, коли особа сама погодилась на нього. Згода особи на поміщення в психіатричний заклад для стаціонарного лікування може вважатись дійсною для цілей Конвенції тільки за наявності достатніх і достовірних свідчень того, що психічна здатність особи дати згоду та розуміти її наслідки була об’єктивно встановлена в ході справедливої і належної процедури і що вся необхідна інформація стосовно госпіталізації та запланованого лікування була надана в адекватний спосіб. Отже, поміщення недієздатної особи без її згоди і у випадку, коли вона не може за станом свого здоров’я дати таку згоду, до психіатричного закладу, з якого вона не може у будь-який момент вийти за власним бажанням, прирівнюється до позбавлення свободи, оскільки вона тримається в обмеженому просторі протягом тривалого часу за відсутності її згоди.

Положеннями статті 26 Конвенції про права інвалідів передбачено, що держави-учасниці вживають, зокрема за підтримки з боку інших інвалідів, ефективних і належних заходів для того, щоб надати інвалідам можливість для досягнення й збереження максимальної незалежності, повних фізичних, розумових, соціальних та професійних здібностей і повного включення й залучення до всіх аспектів життя. Із цією метою держави-учасниці організовують, зміцнюють та розширюють комплексні абілітаційні та реабілітаційні послуги й програми, особливо у сфері охорони здоров’я, зайнятості, освіти й соціального обслуговування, таким чином, щоб ці послуги та програми починали реалізуватися якомога раніше й ґрунтувалися на багатопрофільній оцінці потреб і сильних сторін індивіда та сприяли залученню та включенню до місцевої спільноти й до всіх аспектів життя суспільства, мали добровільний характер і були доступні для інвалідів якомога ближче до місць їхнього безпосереднього проживання, зокрема в сільських районах.

Також врегулювання потребує ситуація із застосуванням примусових заходів медичного характеру.

За даними ВООЗ, розлади психічного здоров’я серед неповнолітніх засуджених є більш поширеними, ніж серед дорослих, при цьому 95% з них має принаймні один психічний розлад, а 80% мають більше ніж один психічний розлад. В той же час, за даними дослідників США, щонайменше 20% молодих правопорушників мають тяжкий психічний розлад. Відповідно до Мінімальних стандартних правил поводження з в’язнями, усі заклади повинні мати у своєму розпорядженні принаймні одного кваліфікованого медичного працівника, досвідченого в галузі психіатрії, повинні виявляти всі психічні захворювання, які могли б перешкодити перевихованню в’язня, повинні піклуватися про покращення психічного стану засудженого, а згідно п. 82, в’язнів, які страждають на психічні захворювання треба брати під нагляд і лікувати в спеціальних закладах під керівництвом лікарів. Медичні та психіатричні служби, що працюють у пенітенціарних закладах, повинні забезпечувати психіатричне лікування всіх в’язнів, що його потребують. Крім того, відповідно до Правил ООН щодо захисту неповнолітніх позбавлених волі, неповнолітній, що страждає на психічне захворювання, повинен проходити лікування в спеціалізованій установі під незалежним медичним контролем.

У справі «Горшков проти України» Європейським судом з прав людини було зазначено, що в Україні участь особи, до якої вже застосовують примусові заходи медичного характеру при розгляді справ про продовження, зміну виду чи припинення застосування примусових заходів медичного характеру, очевидно не є обов’язковою. Можливості пацієнта у такому провадженні обмежені, оскільки він не є стороною провадження. Суд повторював, що ключовою гарантією Конвенції є те, що особа, яка примусово утримується у психіатричному закладі, повинна мати право на судовий перегляд за її власним бажанням. Конвенція вимагає в першу чергу наявність незалежного правового засобу, за допомогою котрого особа, яка утримується, має можливість постати перед суддею, який визначить законність даного утримання. Доступ особи, яка утримується, до судді, не має залежати від доброї волі адміністрації закладу, де утримується особа, використовуватись за розсудом керівництва медичного закладу.

У справі «Анатолій Руденко проти України», Європейським судом з прав людини зазначалось, що можливість пацієнтів отримати інший висновок незалежних експертів-психіатрів це принцип, що також включений до Принципів ООН захисту осіб з психічними захворюваннями та поліпшення психіатричної допомоги, є важливою гарантією від можливого свавілля при прийнятті рішень стосовно продовження застосування примусового лікування.

У справі «Наталія Михайленко проти України», Європейським судом з прав людини зазначалось, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних, а право звертатися до суду щодо перегляду рішення про визнання недієздатності, є одним із найважливіших прав для відповідних осіб, адже у разі ініціювання такої процедури вона буде вирішальною для всіх прав і свобод, на які впливає визнання недієздатності. Вітчизняний підхід згідно з яким особи, які визнані недієздатними, не мають права на безпосередній доступ до суду з метою поновлення своєї цивільної дієздатності, не відповідає загальній тенденції, що панує на європейському рівні.

Даний законопроект розроблено з метою створення реального механізму захисту прав недієздатних осіб та попередження свавілля при їх госпіталізації в психіатричних закладах та приведення чинного законодавства до міжнародних стандартів  надання психіатричної допомоги ув’язненим.

Мета змін

Необхідність прийняття проекту Закону обумовлена потребою створення реального механізму захисту прав недієздатних осіб та попередження свавілля при їх госпіталізації в психіатричних заклад, а також створення умов для розвитку абілітаційних і реабілітаційних програм. Законопроект покликаний виправити систему, яка призводить до програшу України в Європейському суді з прав людини. Законом передбачається привести вітчизняне законодавство до міжнародних стандартів надання психіатричної допомоги.

10.06.2018 набули чинності зміни до Цивільного кодексу України

10.06.2018 набули чинності зміни до Цивільного кодексу України, передбачені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги» від 14.11.2017 № 2205-VIII, відповідно до яких було виключено абзац 2 частини 5 статті 281.

В якості обґрунтування та мети прийняття змін в пояснювальній записці до відповідного законопроекту було вказано слідуюче.

Обґрунтування необхідності прийняття змін

Норми чинного законодавства щодо надання психіатричної допомоги потребують принципових змін з метою приведення у відповідність до міжнародних норм та європейської практики.

Зокрема, це стосується положень щодо обмеження свободи осіб, які страждають на психічні розлади.

Положеннями частин першої та другої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною, госпіталізується до психіатричного закладу на прохання або за згодою її опікуна. У рішенні по справі «М. проти України» від 19 квітня 2012 року (заява № 2452/04, пункт 69) Європейський суд з прав людини (далі – Європейський суд) зазначив, що поняття позбавлення свободи включає в себе як об’єктивний елемент, а саме, тримання особи в обмеженому просторі протягом тривалого часу, так і суб’єктивний – відсутність згоди особи на таке позбавлення свободи. Однак, затримання особи може призвести до порушення статті 5 Конвенції навіть тоді, коли особа сама погодилась на нього. Згода особи на поміщення в психіатричний заклад для стаціонарного лікування може вважатись дійсною для цілей Конвенції тільки за наявності достатніх і достовірних свідчень того, що психічна здатність особи дати згоду та розуміти її наслідки була об’єктивно встановлена в ході справедливої і належної процедури і що вся необхідна інформація стосовно госпіталізації та запланованого лікування була надана в адекватний спосіб. Отже, поміщення недієздатної особи без її згоди і у випадку, коли вона не може за станом свого здоров’я дати таку згоду, до психіатричного закладу, з якого вона не може у будь-який момент вийти за власним бажанням, прирівнюється до позбавлення свободи, оскільки вона тримається в обмеженому просторі протягом тривалого часу за відсутності її згоди.

Положеннями статті 26 Конвенції про права інвалідів передбачено, що держави-учасниці вживають, зокрема за підтримки з боку інших інвалідів, ефективних і належних заходів для того, щоб надати інвалідам можливість для досягнення й збереження максимальної незалежності, повних фізичних, розумових, соціальних та професійних здібностей і повного включення й залучення до всіх аспектів життя. Із цією метою держави-учасниці організовують, зміцнюють та розширюють комплексні абілітаційні та реабілітаційні послуги й програми, особливо у сфері охорони здоров’я, зайнятості, освіти й соціального обслуговування, таким чином, щоб ці послуги та програми починали реалізуватися якомога раніше й ґрунтувалися на багатопрофільній оцінці потреб і сильних сторін індивіда та сприяли залученню та включенню до місцевої спільноти й до всіх аспектів життя суспільства, мали добровільний характер і були доступні для інвалідів якомога ближче до місць їхнього безпосереднього проживання, зокрема в сільських районах.

Також врегулювання потребує ситуація із застосуванням примусових заходів медичного характеру.

За даними ВООЗ, розлади психічного здоров’я серед неповнолітніх засуджених є більш поширеними, ніж серед дорослих, при цьому 95% з них має принаймні один психічний розлад, а 80% мають більше ніж один психічний розлад. В той же час, за даними дослідників США, щонайменше 20% молодих правопорушників мають тяжкий психічний розлад. Відповідно до Мінімальних стандартних правил поводження з в’язнями, усі заклади повинні мати у своєму розпорядженні принаймні одного кваліфікованого медичного працівника, досвідченого в галузі психіатрії, повинні виявляти всі психічні захворювання, які могли б перешкодити перевихованню в’язня, повинні піклуватися про покращення психічного стану засудженого, а згідно п. 82, в’язнів, які страждають на психічні захворювання треба брати під нагляд і лікувати в спеціальних закладах під керівництвом лікарів. Медичні та психіатричні служби, що працюють у пенітенціарних закладах, повинні забезпечувати психіатричне лікування всіх в’язнів, що його потребують. Крім того, відповідно до Правил ООН щодо захисту неповнолітніх позбавлених волі, неповнолітній, що страждає на психічне захворювання, повинен проходити лікування в спеціалізованій установі під незалежним медичним контролем.

У справі «Горшков проти України» Європейським судом з прав людини було зазначено, що в Україні участь особи, до якої вже застосовують примусові заходи медичного характеру при розгляді справ про продовження, зміну виду чи припинення застосування примусових заходів медичного характеру, очевидно не є обов’язковою. Можливості пацієнта у такому провадженні обмежені, оскільки він не є стороною провадження. Суд повторював, що ключовою гарантією Конвенції є те, що особа, яка примусово утримується у психіатричному закладі, повинна мати право на судовий перегляд за її власним бажанням. Конвенція вимагає в першу чергу наявність незалежного правового засобу, за допомогою котрого особа, яка утримується, має можливість постати перед суддею, який визначить законність даного утримання. Доступ особи, яка утримується, до судді, не має залежати від доброї волі адміністрації закладу, де утримується особа, використовуватись за розсудом керівництва медичного закладу.

У справі «Анатолій Руденко проти України», Європейським судом з прав людини зазначалось, що можливість пацієнтів отримати інший висновок незалежних експертів-психіатрів це принцип, що також включений до Принципів ООН захисту осіб з психічними захворюваннями та поліпшення психіатричної допомоги, є важливою гарантією від можливого свавілля при прийнятті рішень стосовно продовження застосування примусового лікування.

У справі «Наталія Михайленко проти України», Європейським судом з прав людини зазначалось, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних, а право звертатися до суду щодо перегляду рішення про визнання недієздатності, є одним із найважливіших прав для відповідних осіб, адже у разі ініціювання такої процедури вона буде вирішальною для всіх прав і свобод, на які впливає  визнання недієздатності. Вітчизняний підхід згідно з яким особи, які визнані недієздатними, не мають права на безпосередній доступ до суду з метою поновлення своєї цивільної дієздатності, не відповідає загальній тенденції, що панує на європейському рівні.

Даний законопроект розроблено з метою створення реального механізму захисту прав недієздатних осіб та попередження свавілля при їх госпіталізації в психіатричних закладах та приведення чинного законодавства до міжнародних стандартів  надання психіатричної допомоги ув’язненим.

Мета змін

Необхідність прийняття проекту Закону обумовлена потребою створення реального механізму захисту прав недієздатних осіб та попередження свавілля при їх госпіталізації в психіатричних заклад, а також створення умов для розвитку абілітаційних і реабілітаційних програм. Законопроект покликаний виправити систему, яка призводить до програшу України в Європейському суді з прав людини. Законом передбачається привести вітчизняне законодавство до міжнародних стандартів надання психіатричної допомоги.

10.06.2018 набули чинності зміни до Цивільного процесуального кодексу України

10.06.2018 набули чинності зміни до Цивільного процесуального кодексу України, передбачені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги»від 14.11.2017 № 2205-VIII, відповідно до яких було змінено слова у тексті кодексу.

В якості обґрунтування та мети прийняття змін в пояснювальній записці до відповідного законопроекту було вказано слідуюче.

Обґрунтування необхідності прийняття змін

Норми чинного законодавства щодо надання психіатричної допомоги потребують принципових змін з метою приведення у відповідність до міжнародних норм та європейської практики.

Зокрема, це стосується положень щодо обмеження свободи осіб, які страждають на психічні розлади.

Положеннями частин першої та другої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною, госпіталізується до психіатричного закладу на прохання або за згодою її опікуна. У рішенні по справі «М. проти України» від 19 квітня 2012 року (заява № 2452/04, пункт 69) Європейський суд з прав людини (далі – Європейський суд) зазначив, що поняття позбавлення свободи включає в себе як об’єктивний елемент, а саме, тримання особи в обмеженому просторі протягом тривалого часу, так і суб’єктивний – відсутність згоди особи на таке позбавлення свободи. Однак, затримання особи може призвести до порушення статті 5 Конвенції навіть тоді, коли особа сама погодилась на нього. Згода особи на поміщення в психіатричний заклад для стаціонарного лікування може вважатись дійсною для цілей Конвенції тільки за наявності достатніх і достовірних свідчень того, що психічна здатність особи дати згоду та розуміти її наслідки була об’єктивно встановлена в ході справедливої і належної процедури і що вся необхідна інформація стосовно госпіталізації та запланованого лікування була надана в адекватний спосіб. Отже, поміщення недієздатної особи без її згоди і у випадку, коли вона не може за станом свого здоров’я дати таку згоду, до психіатричного закладу, з якого вона не може у будь-який момент вийти за власним бажанням, прирівнюється до позбавлення свободи, оскільки вона тримається в обмеженому просторі протягом тривалого часу за відсутності її згоди.

Положеннями статті 26 Конвенції про права інвалідів передбачено, що держави-учасниці вживають, зокрема за підтримки з боку інших інвалідів, ефективних і належних заходів для того, щоб надати інвалідам можливість для досягнення й збереження максимальної незалежності, повних фізичних, розумових, соціальних та професійних здібностей і повного включення й залучення до всіх аспектів життя. Із цією метою держави-учасниці організовують, зміцнюють та розширюють комплексні абілітаційні та реабілітаційні послуги й програми, особливо у сфері охорони здоров’я, зайнятості, освіти й соціального обслуговування, таким чином, щоб ці послуги та програми починали реалізуватися якомога раніше й ґрунтувалися на багатопрофільній оцінці потреб і сильних сторін індивіда та сприяли залученню та включенню до місцевої спільноти й до всіх аспектів життя суспільства, мали добровільний характер і були доступні для інвалідів якомога ближче до місць їхнього безпосереднього проживання, зокрема в сільських районах.

Також врегулювання потребує ситуація із застосуванням примусових заходів медичного характеру.

За даними ВООЗ, розлади психічного здоров’я серед неповнолітніх засуджених є більш поширеними, ніж серед дорослих, при цьому 95% з них має принаймні один психічний розлад, а 80% мають більше ніж один психічний розлад. В той же час, за даними дослідників США, щонайменше 20% молодих правопорушників мають тяжкий психічний розлад. Відповідно до Мінімальних стандартних правил поводження з в’язнями, усі заклади повинні мати у своєму розпорядженні принаймні одного кваліфікованого медичного працівника, досвідченого в галузі психіатрії, повинні виявляти всі психічні захворювання, які могли б перешкодити перевихованню в’язня, повинні піклуватися про покращення психічного стану засудженого, а згідно п. 82, в’язнів, які страждають на психічні захворювання треба брати під нагляд і лікувати в спеціальних закладах під керівництвом лікарів. Медичні та психіатричні служби, що працюють у пенітенціарних закладах, повинні забезпечувати психіатричне лікування всіх в’язнів, що його потребують. Крім того, відповідно до Правил ООН щодо захисту неповнолітніх позбавлених волі, неповнолітній, що страждає на психічне захворювання, повинен проходити лікування в спеціалізованій установі під незалежним медичним контролем.

У справі «Горшков проти України» Європейським судом з прав людини було зазначено, що в Україні участь особи, до якої вже застосовують примусові заходи медичного характеру при розгляді справ про продовження, зміну виду чи припинення застосування примусових заходів медичного характеру, очевидно не є обов’язковою. Можливості пацієнта у такому провадженні обмежені, оскільки він не є стороною провадження. Суд повторював, що ключовою гарантією Конвенції є те, що особа, яка примусово утримується у психіатричному закладі, повинна мати право на судовий перегляд за її власним бажанням. Конвенція вимагає в першу чергу наявність незалежного правового засобу, за допомогою котрого особа, яка утримується, має можливість постати перед суддею, який визначить законність даного утримання. Доступ особи, яка утримується, до судді, не має залежати від доброї волі адміністрації закладу, де утримується особа, використовуватись за розсудом керівництва медичного закладу.

У справі «Анатолій Руденко проти України», Європейським судом з прав людини зазначалось, що можливість пацієнтів отримати інший висновок незалежних експертів-психіатрів це принцип, що також включений до Принципів ООН захисту осіб з психічними захворюваннями та поліпшення психіатричної допомоги, є важливою гарантією від можливого свавілля при прийнятті рішень стосовно продовження застосування примусового лікування.

У справі «Наталія Михайленко проти України», Європейським судом з прав людини зазначалось, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних, а право звертатися до суду щодо перегляду рішення про визнання недієздатності, є одним із найважливіших прав для відповідних осіб, адже у разі ініціювання такої процедури вона буде вирішальною для всіх прав і свобод, на які впливає визнання недієздатності. Вітчизняний підхід згідно з яким особи, які визнані недієздатними, не мають права на безпосередній доступ до суду з метою поновлення своєї цивільної дієздатності, не відповідає загальній тенденції, що панує на європейському рівні.

Даний законопроект розроблено з метою створення реального механізму захисту прав недієздатних осіб та попередження свавілля при їх госпіталізації в психіатричних закладах та приведення чинного законодавства до міжнародних стандартів  надання психіатричної допомоги ув’язненим.

Мета змін

Необхідність прийняття проекту Закону обумовлена потребою створення реального механізму захисту прав недієздатних осіб та попередження свавілля при їх госпіталізації в психіатричних заклад, а також створення умов для розвитку абілітаційних і реабілітаційних програм. Законопроект покликаний виправити систему, яка призводить до програшу України в Європейському суді з прав людини. Законом передбачається привести вітчизняне законодавство до міжнародних стандартів надання психіатричної допомоги.

Архів новин

ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930    
       
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930    
       
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
       
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
       
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   
       
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
       
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
       
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
       
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
       
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
       
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728   
       
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   
       
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  
       
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
       
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
       
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
       
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
3031     
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 
       
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   
       

Сервіс клієнтів: тел.: (044) 223 34 67 e-mail: peredplata@zakoni.ua
Товариство з обмеженою відповідальністю «Редакція збірника «Вісник України»
Київська область, Баришівський район,
смт Баришівка, вул. Жовтнева, 53
Адреса для листування: 07501, Київська область, Баришівський район,
смт Баришівка,
а/с 25