02.08.2018 набули чинності зміни до Цивільного кодексу України

02.08.2018 набули чинності зміни до Цивільного кодексу України, передбачені Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти» від 12.07.2018 № 2505‑VIII, відповідно до яких були змінені:

1) стаття 44: змінено назву статті, змінено частини 2‑5;

2) стаття 46: змінено частини 2 та 3.

В якості обґрунтування та мети прийняття змін в пояснювальній записці до відповідного законопроекту було вказано слідуюче.

Обґрунтування необхідності прийняття змін

Відсутність належного регулювання правового статусу осіб, зниклих безвісти є прогалиною чинного законодавства України, необхідність усунення якої загострилася у зв’язку зі збройним конфліктом в Автономній Республіці Крим та на сході України.

Як і поранені, хворі, позбавлені волі та загиблі, зниклі безвісти є постраждалими від конфлікту особами й мають право на повагу та захист. Проте на даний час цій категорії осіб приділяється недостатньо уваги. Більш того, можлива участь родичів осіб, зниклих безвісти у відновленні життя суспільства фактично нівелюється.

Ця проблема, пов’язана зі значними стражданнями як окремих осіб, так і суспільства в цілому, має довгострокові наслідки, що охоплять і постконфліктний період.

Як свідчать приклади Балкан, Колумбії, Нагірного Карабаху, Південної Осетії тощо, необхідною умовою для реінтеграції постраждалих внаслідок конфлікту осіб у суспільство, а також їх особистої реабілітації є отримання інформації про те, що трапилося з їх близькими, які зникли безвісти. Важлива роль у зборі та наданні такої інформації належить органам державної влади.

Міжнародне гуманітарне право та міжнародне право прав людини містять норми, що регулюють питання захисту осіб, зниклих безвісти та їх родичів, зобов’язуючи органи державної влади вживати всіх можливих заходів для попередження випадків зникнення безвісти та усунення їх наслідків як у мирний час, так і під час збройного конфлікту та інших ситуацій насильства.

У кінцевому підсумку саме органи державної влади відповідають за з’ясування долі особи, зниклої безвісти, встановлення її місцезнаходження і надання цієї інформації її родичам.

Право знати про долю зниклих родичів, передбачене міжнародним гуманітарним правом, є ключовим аспектом у цьому контексті. З метою належного забезпечення цього права виникає необхідність створення механізму, що регулюватиме процедуру пошуку осіб, зниклих безвісти на національному рівні.

Рекомендації стосовно необхідності створення такого механізму надавалися Україні ще у мирний час, зокрема, під час проведення круглого столу на тему: «Правовий статус осіб, зниклих безвісти у зонах збройних конфліктів», організованого Міністерством юстиції України та Регіональною делегацією Міжнародного Комітету Червоного Хреста – незалежною та нейтральною організацією, що забезпечує гуманітарний захист та допомогу жертвам збройних конфліктів та інших ситуацій насильства – у грудні 2007 року.

Зокрема, Міжнародним Комітетом Червоного Хреста було запропоновано створити державний орган, відповідальний за розшук осіб, зниклих безвісти внаслідок збройного конфлікту або насильства всередині держави та захист прав їх родичів, чи, в якості альтернативи, наділити цими повноваженнями вже існуючий орган виконавчої влади.

Окрім цього, Комітетом було рекомендовано створити Єдиний реєстр даних про осіб, зниклих безвісти (як військовослужбовців, так і цивільних осіб) для ефективного розшуку та з’ясування їх долі.

На необхідності врегулювання правового статусу осіб, зниклих безвісти та створення ефективних механізмів для їх розшуку, наголошує і Парламентська Асамблея Ради Європи (далі – ПАРЄ). Зокрема, у своїй Резолюції 2067 (2015) під назвою «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» ПАРЄ закликала органи української влади створити спеціалізований урядовий орган, якому б було доручено займатися координацією роботи всіх державних і неурядових організацій, що працюють у проблематиці осіб, зниклих безвісти; ввести до законодавства положення, що гарантують право осіб знати про те, що відбулося з їх родичами, зниклими безвісти у зв’язку зі збройним конфліктом чи внутрішнім насильством згідно з відповідними положеннями міжнародного гуманітарного права, а також розглянути питання про прийняття спеціального закону про осіб, зниклих безвісти.

Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні у своїх доповідях неодноразово звертала увагу на значну кількість осіб, зниклих безвісти у зв’язку зі збройним конфліктом на території України, наголошуючи на відсутності інформації про таких осіб у їхніх родичів, які їх розшукують.

На сьогодні ці рекомендації належним чином не виконано, оскільки питання осіб, зниклих безвісти у повній мірі не належить до компетенції жодного з міністерств чи інших центральних органів виконавчої влади і не координується на загальнодержавному рівні. Окремі заходи в цьому контексті не мають системного характеру.

Отже, беручи до уваги існуючий збройний конфлікт на території України та його наслідки як для населення в цілому, так і для окремих осіб, найбільш доцільним є прийняття окремого закону, який визначатиме правовий статус осіб, зниклих безвісти та забезпечуватиме правове регулювання відносин, пов’язаних з обліком цих осіб та їх розшуком, з метою максимального подолання руйнівних наслідків конфлікту.

Мета змін

Метою законопроекту є визначення правового статусу осіб, зниклих безвісти та забезпечення правового регулювання відносин, пов’язаних з обліком цих осіб та їх розшуком, з метою максимального подолання руйнівних наслідків конфлікту.

Законопроект спрямований на імплементацію міжнародних договорів з міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини щодо захисту осіб, зниклих безвісти та їх родичів, учасницею яких є Україна.

02.08.2018 набули чинності зміни до Кримінального кодексу України

02.08.2018 набули чинності зміни до Кримінального кодексу України, передбачені Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти» від 12.07.2018 № 2505‑VIII, відповідно до яких було змінено розділ ІІІ Особливої частини: доповнено статтею 146¹.

В якості обґрунтування та мети прийняття змін в пояснювальній записці до відповідного законопроекту було вказано слідуюче.

Обґрунтування необхідності прийняття змін

Відсутність належного регулювання правового статусу осіб, зниклих безвісти є прогалиною чинного законодавства України, необхідність усунення якої загострилася у зв’язку зі збройним конфліктом в Автономній Республіці Крим та на сході України.

Як і поранені, хворі, позбавлені волі та загиблі, зниклі безвісти є постраждалими від конфлікту особами й мають право на повагу та захист. Проте на даний час цій категорії осіб приділяється недостатньо уваги. Більш того, можлива участь родичів осіб, зниклих безвісти у відновленні життя суспільства фактично нівелюється.

Ця проблема, пов’язана зі значними стражданнями як окремих осіб, так і суспільства в цілому, має довгострокові наслідки, що охоплять і постконфліктний період.

Як свідчать приклади Балкан, Колумбії, Нагірного Карабаху, Південної Осетії тощо, необхідною умовою для реінтеграції постраждалих внаслідок конфлікту осіб у суспільство, а також їх особистої реабілітації є отримання інформації про те, що трапилося з їх близькими, які зникли безвісти. Важлива роль у зборі та наданні такої інформації належить органам державної влади.

Міжнародне гуманітарне право та міжнародне право прав людини містять норми, що регулюють питання захисту осіб, зниклих безвісти та їх родичів, зобов’язуючи органи державної влади вживати всіх можливих заходів для попередження випадків зникнення безвісти та усунення їх наслідків як у мирний час, так і під час збройного конфлікту та інших ситуацій насильства.

У кінцевому підсумку саме органи державної влади відповідають за з’ясування долі особи, зниклої безвісти, встановлення її місцезнаходження і надання цієї інформації її родичам.

Право знати про долю зниклих родичів, передбачене міжнародним гуманітарним правом, є ключовим аспектом у цьому контексті. З метою належного забезпечення цього права виникає необхідність створення механізму, що регулюватиме процедуру пошуку осіб, зниклих безвісти на національному рівні.

Рекомендації стосовно необхідності створення такого механізму надавалися Україні ще у мирний час, зокрема, під час проведення круглого столу на тему: «Правовий статус осіб, зниклих безвісти у зонах збройних конфліктів», організованого Міністерством юстиції України та Регіональною делегацією Міжнародного Комітету Червоного Хреста – незалежною та нейтральною організацією, що забезпечує гуманітарний захист та допомогу жертвам збройних конфліктів та інших ситуацій насильства – у грудні 2007 року.

Зокрема, Міжнародним Комітетом Червоного Хреста було запропоновано створити державний орган, відповідальний за розшук осіб, зниклих безвісти внаслідок збройного конфлікту або насильства всередині держави та захист прав їх родичів, чи, в якості альтернативи, наділити цими повноваженнями вже існуючий орган виконавчої влади.

Окрім цього, Комітетом було рекомендовано створити Єдиний реєстр даних про осіб, зниклих безвісти (як військовослужбовців, так і цивільних осіб) для ефективного розшуку та з’ясування їх долі.

На необхідності врегулювання правового статусу осіб, зниклих безвісти та створення ефективних механізмів для їх розшуку, наголошує і Парламентська Асамблея Ради Європи (далі – ПАРЄ). Зокрема, у своїй Резолюції 2067 (2015) під назвою «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» ПАРЄ закликала органи української влади створити спеціалізований урядовий орган, якому б було доручено займатися координацією роботи всіх державних і неурядових організацій, що працюють у проблематиці осіб, зниклих безвісти; ввести до законодавства положення, що гарантують право осіб знати про те, що відбулося з їх родичами, зниклими безвісти у зв’язку зі збройним конфліктом чи внутрішнім насильством згідно з відповідними положеннями міжнародного гуманітарного права, а також розглянути питання про прийняття спеціального закону про осіб, зниклих безвісти.

Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні у своїх доповідях неодноразово звертала увагу на значну кількість осіб, зниклих безвісти у зв’язку зі збройним конфліктом на території України, наголошуючи на відсутності інформації про таких осіб у їхніх родичів, які їх розшукують.

На сьогодні ці рекомендації належним чином не виконано, оскільки питання осіб, зниклих безвісти у повній мірі не належить до компетенції жодного з міністерств чи інших центральних органів виконавчої влади і не координується на загальнодержавному рівні. Окремі заходи в цьому контексті не мають системного характеру.

Отже, беручи до уваги існуючий збройний конфлікт на території України та його наслідки як для населення в цілому, так і для окремих осіб, найбільш доцільним є прийняття окремого закону, який визначатиме правовий статус осіб, зниклих безвісти та забезпечуватиме правове регулювання відносин, пов’язаних з обліком цих осіб та їх розшуком, з метою максимального подолання руйнівних наслідків конфлікту.

Мета змін

Метою законопроекту є визначення правового статусу осіб, зниклих безвісти та забезпечення правового регулювання відносин, пов’язаних з обліком цих осіб та їх розшуком, з метою максимального подолання руйнівних наслідків конфлікту.

Законопроект спрямований на імплементацію міжнародних договорів з міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини щодо захисту осіб, зниклих безвісти та їх родичів, учасницею яких є Україна.

02.08.2018 набули чинності зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення

02.08.2018 набули чинності зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, передбачені Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти» від 12.07.2018 № 2505‑VIII, відповідно до яких були змінені:

1) глава 15: доповнено статтею 188⁵¹;

2) стаття 255: доповнено новим абзацом пункт 1 частини 1.

В якості обґрунтування та мети прийняття змін в пояснювальній записці до відповідного законопроекту було вказано слідуюче.

Обґрунтування необхідності прийняття змін

Відсутність належного регулювання правового статусу осіб, зниклих безвісти є прогалиною чинного законодавства України, необхідність усунення якої загострилася у зв’язку зі збройним конфліктом в Автономній Республіці Крим та на сході України.

Як і поранені, хворі, позбавлені волі та загиблі, зниклі безвісти є постраждалими від конфлікту особами й мають право на повагу та захист. Проте на даний час цій категорії осіб приділяється недостатньо уваги. Більш того, можлива участь родичів осіб, зниклих безвісти у відновленні життя суспільства фактично нівелюється.

Ця проблема, пов’язана зі значними стражданнями як окремих осіб, так і суспільства в цілому, має довгострокові наслідки, що охоплять і постконфліктний період.

Як свідчать приклади Балкан, Колумбії, Нагірного Карабаху, Південної Осетії тощо, необхідною умовою для реінтеграції постраждалих внаслідок конфлікту осіб у суспільство, а також їх особистої реабілітації є отримання інформації про те, що трапилося з їх близькими, які зникли безвісти. Важлива роль у зборі та наданні такої інформації належить органам державної влади.

Міжнародне гуманітарне право та міжнародне право прав людини містять норми, що регулюють питання захисту осіб, зниклих безвісти та їх родичів, зобов’язуючи органи державної влади вживати всіх можливих заходів для попередження випадків зникнення безвісти та усунення їх наслідків як у мирний час, так і під час збройного конфлікту та інших ситуацій насильства.

У кінцевому підсумку саме органи державної влади відповідають за з’ясування долі особи, зниклої безвісти, встановлення її місцезнаходження і надання цієї інформації її родичам.

Право знати про долю зниклих родичів, передбачене міжнародним гуманітарним правом, є ключовим аспектом у цьому контексті. З метою належного забезпечення цього права виникає необхідність створення механізму, що регулюватиме процедуру пошуку осіб, зниклих безвісти на національному рівні.

Рекомендації стосовно необхідності створення такого механізму надавалися Україні ще у мирний час, зокрема, під час проведення круглого столу на тему: «Правовий статус осіб, зниклих безвісти у зонах збройних конфліктів», організованого Міністерством юстиції України та Регіональною делегацією Міжнародного Комітету Червоного Хреста – незалежною та нейтральною організацією, що забезпечує гуманітарний захист та допомогу жертвам збройних конфліктів та інших ситуацій насильства – у грудні 2007 року.

Зокрема, Міжнародним Комітетом Червоного Хреста було запропоновано створити державний орган, відповідальний за розшук осіб, зниклих безвісти внаслідок збройного конфлікту або насильства всередині держави та захист прав їх родичів, чи, в якості альтернативи, наділити цими повноваженнями вже існуючий орган виконавчої влади.

Окрім цього, Комітетом було рекомендовано створити Єдиний реєстр даних про осіб, зниклих безвісти (як військовослужбовців, так і цивільних осіб) для ефективного розшуку та з’ясування їх долі.

На необхідності врегулювання правового статусу осіб, зниклих безвісти та створення ефективних механізмів для їх розшуку, наголошує і Парламентська Асамблея Ради Європи (далі – ПАРЄ). Зокрема, у своїй Резолюції 2067 (2015) під назвою «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» ПАРЄ закликала органи української влади створити спеціалізований урядовий орган, якому б було доручено займатися координацією роботи всіх державних і неурядових організацій, що працюють у проблематиці осіб, зниклих безвісти; ввести до законодавства положення, що гарантують право осіб знати про те, що відбулося з їх родичами, зниклими безвісти у зв’язку зі збройним конфліктом чи внутрішнім насильством згідно з відповідними положеннями міжнародного гуманітарного права, а також розглянути питання про прийняття спеціального закону про осіб, зниклих безвісти.

Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні у своїх доповідях неодноразово звертала увагу на значну кількість осіб, зниклих безвісти у зв’язку зі збройним конфліктом на території України, наголошуючи на відсутності інформації про таких осіб у їхніх родичів, які їх розшукують.

На сьогодні ці рекомендації належним чином не виконано, оскільки питання осіб, зниклих безвісти у повній мірі не належить до компетенції жодного з міністерств чи інших центральних органів виконавчої влади і не координується на загальнодержавному рівні. Окремі заходи в цьому контексті не мають системного характеру.

Отже, беручи до уваги існуючий збройний конфлікт на території України та його наслідки як для населення в цілому, так і для окремих осіб, найбільш доцільним є прийняття окремого закону, який визначатиме правовий статус осіб, зниклих безвісти та забезпечуватиме правове регулювання відносин, пов’язаних з обліком цих осіб та їх розшуком, з метою максимального подолання руйнівних наслідків конфлікту.

Мета змін

Метою законопроекту є визначення правового статусу осіб, зниклих безвісти та забезпечення правового регулювання відносин, пов’язаних з обліком цих осіб та їх розшуком, з метою максимального подолання руйнівних наслідків конфлікту.

Законопроект спрямований на імплементацію міжнародних договорів з міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини щодо захисту осіб, зниклих безвісти та їх родичів, учасницею яких є Україна.