26.02.2019 набули чинності зміни до Кримінального кодексу України
26.02.2019 набули чинності зміни до Кримінального кодексу України у зв’язку з прийняттям Рішення Конституційного Суду України за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 3682 Кримінального кодексу України від 26.02.2019 № 1‑р/2019, відповідно до яких втратила чинність стаття 3682.
В якості обґрунтування неконституційності вищевказаної статті у відповідному Рішенні Конституційного Суду України було вказано, зокрема, слідуюче.
Обґрунтування Рішення Конституційного Суду України
Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 3682 Кримінального кодеку України не відповідає вимозі юридичної визначеності як складовій конституційного принципу верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), оскільки диспозиція цієї норми сформульована недостатньо чітко й допускає неоднозначне її розуміння, тлумачення та застосування. Зазначена стаття Кримінального кодеку України також не узгоджується з конституційним принципом презумпції невинуватості (частини перша, друга, третя статті 62 Конституції України) та з конституційним приписом щодо неприпустимості притягнення особи до відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів (право особи не давати показань або пояснень щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів) (частина перша статті 63 Конституції України).
Конституційний Суд України вважає, що вимога «раціонального пояснення» чи «раціонального обґрунтування» невідповідності між вартістю активів, набутих у власність особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та задекларованими нею законними доходами може бути встановлена законом як вимога підтвердження доброчесності посадової особи та як превентивний засіб у боротьбі з корупцією, однак, з огляду на положення статті 62 Конституції України, така вимога не може встановлюватися законом як обов’язок особи доводити свою невинуватість у вчиненні злочину та надавати докази в межах кримінального провадження.
Відсутність «раціонального пояснення» чи «раціонального обґрунтування» невідповідності між вартістю активів, набутих у власність особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та задекларованими нею законними доходами може бути передбачена законом як підстава для припинення подальшого здійснення посадовою особою функцій держави або місцевого самоврядування. Водночас обов’язок доведення вини посадової особи у вчиненні такого злочину, як незаконне збагачення, має покладатися законом лише на державні органи, уповноважені процесуальним законом.
Конституційний Суд України наголошує, що протидія корупції в Україні є завданням виняткового суспільного та державного значення, а криміналізація незаконного збагачення – важливим юридичним засобом реалізації державної політики у цій сфері. Водночас при визначенні злочином такого діяння, як незаконне збагачення, треба обов’язково враховувати конституційні положення, якими встановлено принципи юридичної відповідальності, права і свободи людини і громадянина, а також їх гарантії. За приписами статей 62, 63 Конституції України законодавчим формулюванням складу такого злочину, як незаконне збагачення, не можна: покладати на особу обов’язок підтверджувати доказами законність підстав набуття нею у власність активів, тобто доводити свою невинуватість; надавати стороні обвинувачення право вимагати від особи підтвердження доказами законності підстав набуття нею у власність активів; уможливлювати притягнення особи до кримінальної відповідальності лише на підставі відсутності підтвердження доказами законності підстав набуття нею у власність активів.
21.02.2019 набули чинності зміни до Конституції України
21.02.2019 набули чинності зміни до Конституції України, передбачені Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору)» від 07.02.2019 № 2680‑VIII, відповідно до яких були змінені:
1) преамбула: змінено абзац 5;
2) стаття 85: викладено у новій редакції пункт 5;
3) стаття 102: доповнено частиною 3;
4) стаття 116: доповнено пунктом 11;
5) розділ XV: виключено пункт 14.
В якості обґрунтування та мети прийняття змін в пояснювальній записці до відповідного законопроекту було вказано слідуюче.
Обґрунтування необхідності прийняття змін
Конституція України визначає, що захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (стаття 17). Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права (стаття 18).
Російська збройна агресія спричинила докорінні зміни у зовнішньому та внутрішньому безпековому середовищі України, що обумовлює необхідність пошуку нових механізмів гарантування національної безпеки України та чіткого закріплення в Основному Законі держави незворотності цивілізаційного вибору України, уособленням якого є європейська та євроатлантична інтеграція України.
Переважна більшість українського суспільства підтримує курс на повноправне членство України в ЄС та НАТО, усвідомлюючи, що це є ключовою гарантією розбудови демократичної правової держави та забезпечення її безпеки. Широка суспільна підтримка в Україні європейського та євроатлантичного вибору зумовлена європейською цивілізаційною ідентичністю України, її тісними і тривалими відносинами з членами європейської та євроатлантичної спільнот, які ґрунтуються на спільних цивілізаційних цінностях.
Для Українського народу інтегрування до ЄС та НАТО є рівнозначним забезпеченню незалежності нашої держави. Спроба реакційного режиму Януковича відмовитися від європейського та євроатлантичного курсу держави спричинила Революцію Гідності, рушійною силою якої були прихильники європейської ідеї. Триваюча збройна агресія Росії має на меті блокувати інтегрування України до єдиного європейського простору. Рішучість Українського народу у відсічі і стримуванні російської агресії є переконливим свідченням всенародної підтримки цивілізаційного вибору України.
Україна має достатні політико-правові передумови для повного інтегрування до Європейського Союзу та Північноатлантичного альянсу – право на інтегрування до ЄС за Україною закріплює стаття 49 Договору про Європейський Союз, визначаючи, що будь-яка європейська держава, що шанує спільні принципи, може звернутися з поданням щодо набуття членства в Союзі. Приналежність України до західної цивілізації відображено і в Угоді про асоціацію з її визнанням європейських прагнень та європейського вибору України, і в рішенні Бухарестського саміту НАТО 2008 року про підтвердження майбутнього членства України в цій організації. Принцип «відкритих дверей» продемонстрував і цьогорічний ювілейний Двадцятий саміт «Україна – ЄС» (9 липня 2018 року), який вкотре підтвердив європейську перспективу України. Успіхи України на євроатлантичному напрямі відображає отримання статусу країни-аспіранта у 2018 році як визнання прагнень України до набуття повноцінного членства в цій організації.
Законом України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» (стаття 11) до основних засад зовнішньої політики віднесено забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі, а також поглиблення співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою набуття членства у цій організації.
Стратегією національної безпеки України, затвердженою Указом Президента України від 26 травня 2015 року № 287, основними цілями визначено: мінімізацію загроз державному суверенітету та створення умов для відновлення територіальної цілісності України у межах міжнародно-визнаного державного кордону України, гарантування мирного майбутнього України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави; утвердження прав і свобод людини і громадянина, забезпечення нової якості економічного, соціального і гуманітарного розвитку, забезпечення інтеграції України до Європейського Союзу та формування умов для вступу в НАТО (розділ 2).
Отже, закріплення на конституційному рівні правової визначеності курсу України на членство в ЄС і НАТО мобілізуватиме українське суспільство і українську владу та сприятиме реформам, спрямованим на досягнення критеріїв повноправного членства в ЄС і НАТО.
Мета змін
Метою запропонованих законопроектом змін є законодавче закріплення в Конституції України цивілізаційного вибору, європейської ідентичності Українського народу та незворотності стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору.
07.02.2019 набули чинності зміни до Земельного кодексу України
07.02.2019 набули чинності зміни до Земельного кодексу України 07.02.2019 набули чинності зміни до Земельного кодексу України, передбачені Законом України «Про внесення змін до розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо продовження заборони відчуження сільськогосподарських земель» від 20.12.2018 № 2666‑VIII, відповідно до яких було змінено пункти 14 та 15 розділу Х.
В якості обґрунтування та мети прийняття змін в пояснювальній записці до відповідного законопроекту було вказано слідуюче.
Обґрунтування необхідності прийняття змін
У пунктах 14 та 15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України визначено, що до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, забороняється:
внесення права на земельну частку (пай) до статутних капіталів господарських товариств;
купівля‑продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;
купівля‑продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам – учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.
Політичні спекуляції про те, що з 1 січня 2019 року буде знято мораторій та запроваджено вільний обіг земель сільськогосподарського призначення створюють напругу у суспільстві та не сприяють довірі громадського суспільства до реформ, які реалізовуються у державі.
Відміна в умовах військового стану та економічної кризи мораторію на відчуження сільськогосподарських земель, без врегулювання на законодавчому рівні процедури обігу земель сільськогосподарського призначення, є загрозою як національній, так і продовольчій безпеці нашої держави, яка може втратити найцінніший ресурс – українські сільськогосподарські землі.
Крім того, перед запровадженням в Україні обігу земель сільськогосподарського призначення спершу необхідно напрацювати та прийняти законодавчу базу щодо формування розвинутої мережі фермерських господарств та сільськогосподарської кооперації. Це дозволить створити робочі місця у сільській місцевості, забезпечити розвиток територіальних громад та сільської інфраструктури.
Слід також зважати на низьку інвестиційну привабливість українського аграрного сектору, основною причиною якої є неможливість іпотечного кредитування сільського господарства під заставу земельних ділянок сільськогосподарського призначення. На сьогоднішній день комерційні банки не можуть запропонувати сільськогосподарським товаровиробникам дешевого кредитування. Високі кредитні ставки обумовлені тим, що банки надають кредити обов’язково під заставу, а враховуючи те, що на купівлю‑продаж сільськогосподарських земель діє заборона, предметом застави є майбутній врожай, що пов’язано з високими ризиками.
Потрібно усвідомлювати, що запровадження обігу земель сільськогосподарського призначення не може бути самоціллю, а має сприяти залученню в аграрний сектор України інвестицій, унеможлививши одночасно при цьому обезземелення українських громадян.
Саме тому є необхідність продовжити мораторій на продаж чи іншим способом відчуження земель сільськогосподарського призначення та напрацювати детальну покрокову процедуру введення в економічний обіг сільськогосподарських земель.
Розв’язання цих та інших проблем, спричинених діючим мораторієм на купівлю‑продаж сільськогосподарських земель, потребує врегулювання даного питання шляхом прийняття Закону України «Про обіг земель сільськогосподарського призначення», що потребує певного часу для його напрацювання, широкого обговорення з громадським суспільством та експертами і прийняття його Верховною Радою України.
Мета змін
Метою прийняття Закону України «Про внесення змін до розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо продовження заборони відчуження сільськогосподарських земель» є продовження на один рік строку дії мораторію на продаж чи іншим способом відчуження земель сільськогосподарського призначення, що дозволить врегулювати за цей час на законодавчому рівні процедуру обігу земель сільськогосподарського призначення та розробити необхідні нормативно-правові акти для введення сільськогосподарських земель в економічний обіг.
07.02.2019 набули чинності зміни до Господарського кодексу України
07.02.2019 набули чинності зміни до Господарського кодексу України, передбачені Законом України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 № 2473‑VIII, відповідно до яких було змінено частину 2 статті 250.
В якості обґрунтування та мети прийняття змін в пояснювальній записці до відповідного законопроекту було вказано слідуюче.
Обґрунтування необхідності прийняття змін
Проект Закону «Про валюту» розроблено у зв’язку із необхідністю законодавчого закріплення принципів прозорої валютної політики України, врегулювання валютного ринку, необхідністю відновлення стабільності валюти України, створення сприятливого інвестиційного клімату в країні.
Чинний режим валютного регулювання, що склався із прийняттям Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, № 17, ст.184) та нормативно-правових актів, прийнятих у відповідності з цим Декретом, є застарілим та не відповідає сучасній європейській практиці організації валютного регулювання. Система валютного регулювання є непрозорою для суб’єктів валютних операцій та створює додаткові труднощі при вступі до валютних правовідносин. Крім того, система валютного регулювання і контролю є настільки невідповідною часу та запиту суб’єктів валютних відносин, що не може бути змінена окремими уточненнями/змінами законодавства та потребує докорінного перегляду із уведенням нового режиму валютного регулювання, що б відповідав кращим практикам Європейського Союзу щодо запровадження режиму вільного руху капіталу.
Мета змін
Метою законопроекту є встановлення режиму валютного регулювання, який передбачає вільне проведення валютних операцій їх суб’єктами, що має на меті покращення простоти проведення таких операцій, покращення інвестиційного клімату та інвестиційної привабливості України, а також реалізацію зобов’язань, прийнятих Україною згідно з Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, зокрема впровадження принципів регулювання руху капіталу Європейського Союзу (за Директивою Ради ЄЕС від 24.06.1988 № 88/361/ЄЕС).
07.02.2019 набули чинності зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення
07.02.2019 набули чинності зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, передбачені законами України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 № 2473‑VIII та «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність» від 21.12.2017 № 2258‑VIII, відповідно до яких були змінені:
1) стаття 162: змінено абзац 2;
2) стаття 1621: викладено у новій редакції статтю;
3) глава 12: виключено статтю 1622, доповнено статтями 16316 та 16626;
4) стаття 1665: змінено назву статті, доповнено частиною 6, доповнено абзацом 3 примітку;
5) стаття 221: змінено статтю;
6) стаття 2343: змінено частину 1;
7) стаття 24416: змінено частину 1;
8) стаття 24417: змінено частину 1;
9) глава 17: доповнено статтею 24422;
10) стаття 255: змінено абзаци 2 та 26 пункту 1 частини 1.
В якості обґрунтування та мети прийняття змін в пояснювальних записках до відповідних законопроектів було вказано слідуюче.
1. Щодо змін, передбачених Законом України «Про валюту і валютні операції»
1.1. Обґрунтування необхідності прийняття змін
Проект Закону «Про валюту» розроблено у зв’язку із необхідністю законодавчого закріплення принципів прозорої валютної політики України, врегулювання валютного ринку, необхідністю відновлення стабільності валюти України, створення сприятливого інвестиційного клімату в країні.
Чинний режим валютного регулювання, що склався із прийняттям Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, № 17, ст.184) та нормативно-правових актів, прийнятих у відповідності з цим Декретом, є застарілим та не відповідає сучасній європейській практиці організації валютного регулювання. Система валютного регулювання є непрозорою для суб’єктів валютних операцій та створює додаткові труднощі при вступі до валютних правовідносин. Крім того, система валютного регулювання і контролю є настільки невідповідною часу та запиту суб’єктів валютних відносин, що не може бути змінена окремими уточненнями/змінами законодавства та потребує докорінного перегляду із уведенням нового режиму валютного регулювання, що б відповідав кращим практикам Європейського Союзу щодо запровадження режиму вільного руху капіталу.
1.2. Мета змін
Метою законопроекту є встановлення режиму валютного регулювання, який передбачає вільне проведення валютних операцій їх суб’єктами, що має на меті покращення простоти проведення таких операцій, покращення інвестиційного клімату та інвестиційної привабливості України, а також реалізацію зобов’язань, прийнятих Україною згідно Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, зокрема впровадження принципів регулювання руху капіталу Європейського Союзу (за Директивою Ради ЄЕС від 24.06.1988 № 88/361/ЄЕС).
2. Щодо змін, передбачених Законом України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність»
2.1. Обґрунтування необхідності прийняття змін
Європейським Парламентом та Радою Європейського Союзу прийнято Директиву про обов’язковий аудит річної звітності та консолідованої звітності від 17.05.2006 № 2006/43/ЄС (далі – Директива 2006/43/ЄС).
Відповідно до пункту 340 Плану заходів з імплементації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, на 2014‑2017 роки, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 847‑р, Міністерство фінансів України є головним виконавцем, відповідальним за розроблення проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо провадження аудиторської діяльності з метою імплементації положень Директиви 2006/43/ЄС.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08.04.2015 № 345 «Про схвалення розроблених Міністерством фінансів планів імплементації деяких актів законодавства ЄС у сфері бухгалтерського обліку та аудиту» схвалено План імплементації Директиви 2006/43/ЄС.
Відповідно до зазначеного Плану імплементація Директиви 2006/43/ЄС реалізовувалась із врахуванням норм Регламенту (ЄС) № 537/2014 Європейського Парламенту та Ради від 16.04.2014 про особливі вимоги стосовно аудиту суспільно значущих суб’єктів господарювання (далі – Регламент 537/2014).
Ураховуючи вищезазначене, Міністерством фінансів України розроблено проект Закону України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність» (далі – законопроект).
2.2. Мета змін
Метою законопроекту є:
підвищення рівня довіри інвесторів до фінансової звітності вітчизняних підприємств, у т. ч. державних компаній, забезпечення її прозорості та зіставності;
дерегуляція аудиторської діяльності;
можливість виходу аудиторських компаній України на європейські ринки за рахунок визнання еквівалентності систем;
розширення ринку аудиторської діяльності;
підвищення престижу та довіри до діяльності аудиторів;
викорінення корупції;
підвищення довіри населення до українських банків, страхових компаній, інших публічних компаній, в т. ч. державних підприємств;
створення належних умов для виходу національних компаній на ринки капіталу;
підвищення довіри регуляторних органів до фінансової звітності компанії; створення позитивного інвестиційного клімату України.
04.02.2019 набули чинності зміни до Цивільного кодексу України
04.02.2019 набули чинності зміни до Цивільного кодексу України, передбачені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» від 03.07.2018 № 2478‑VIII, відповідно до яких були змінені:
1) стаття 543: доповнено частиною 5;
2) стаття 554: викладено у новій редакції частину 3;
3) стаття 559: викладено у новій редакції частини 1 та 4, змінено частину 3, доповнено частиною 5;
4) стаття 584: змінено частину 1;
5) стаття 593: доповнено частиною 4;
6) стаття 10561: змінено частину 1, викладено у новій редакції частини 4 та 6;
7) стаття 1281: змінено частину 1, викладено у новій редакції частини 2 та 3;
8) стаття 1282: змінено абзац 2 частини 2;
9) стаття 1297: змінено назву статті, викладено у новій редакції частину 1.
В якості обґрунтування та мети прийняття змін в пояснювальній записці до відповідного законопроекту було вказано слідуюче.
Обґрунтування необхідності прийняття змін
В основі майбутнього економічного зростання України лежить підтримка національного виробника заради вітчизняного споживача. Цей підхід має місце в багатьох урядових програмах, на виконання яких перед банківською системою України стоїть задача побудови кардинально нової платформи у взаємовідносинах зі своїми клієнтами. Йдеться про чесні правила взаємодії – з однієї сторони банківський сектор має відкрито, просто та прозоро вести політику просування своїх продуктів на ринок, з іншої – клієнт банку зобов’язаний виважено, відповідально та з повним розумінням своїх кроків вступати у взаємовідносини з банківськими установами. Формування таких підходів до співпраці усіма учасниками правовідносин згодом забезпечить цивілізовані правила взаємодії та прогрес національної економіки.
Діюче законодавство України має низку прогалин, які знижують ефективність діяльності банківського сектору України, блокуючи відновлення кредитування та створюючи зайві бюрократичні перепони.
Наразі банківська система має достатню ліквідність, але кошти банків переважно спрямовуються не на довгострокове кредитування, а на видачу короткострокових споживчих позик населенню, а також у безризикові інструменти НБУ та Уряду. Серед факторів, які впливають на стримування кредитування, здебільшого, ті, що не залежать від дій банків, зокрема:
– низький рівень інвестиційної привабливості країни;
– значні ризики неплатоспроможності потенційних позичальників;
– наявність значного обсягу проблемних кредитів у портфелях банків;
– судові ризики та проблеми з реалізацією застави, використання схем для ухилення від повернення кредитів через ліквідацію, нівелювання поруки як виду забезпечення зобов’язань тощо.
Договори майже не виконуються, інструменти забезпечення не діють, тож банки та їх клієнти уникають правовідносин з новими партнерами. За таких умов бізнес цілком залежить від вже налагоджених зв’язків і через штучну ізоляцію не здатний перебудовуватися та нормально розвиватися.
Постійне зростання частки токсичних активів в портфелях банків призводить до нарощування резервів та докапіталізації банківських установ в умовах відсутності джерел доходів для цього.
Так, якщо станом на 01.01.2014 частка простроченої заборгованості за кредитами у загальній сумі кредитів по банківській системі дорівнювала 7,7 %, то на 01.01.2015 вона зросла до рівня 13,5 %, станом на 01.01.2016 досягла показника в 22, 1 %, а станом на 01.01.2017 сягнула межі в 24,2 %. І це лише офіційні дані, реальна картина може виявитись набагато страшнішою.
Така ситуація безпосередньо здійснює значний дестабілізуючий вплив на функціонування банківської системи та економіки України в цілому. Водночас, такі тенденції негативно позначаються на результатах фінансової діяльності банків, створюють труднощі для кредиторів і позичальників, ускладнюють менеджмент банку, знижують довіру населення до банківської системи та, що визначально, унеможливлюють відновлення кредитування реального сектору економіки України.
Змінити ситуацію у банківському секторі України можливо лише шляхом впровадження комплексної програми реформ, одним із основоположних завдань якої є підвищення рівня фінансової грамотності та посилення фінансової дисципліни клієнтів банківських установ.
Криза платоспроможності в Україні виштовхнула назовні низку прогалин національного законодавства, якими достатньо успішно користуються недобросовісні боржники для того, щоб не повертати борги кредиторам та уникати відповідальності за невиконання своїх зобов’язань. Це, зокрема:
– неефективний (формальний) інститут поруки, у тому числі існування широко застосовуваної схеми ухилення від виконання обов’язку за договором поруки шляхом ліквідації основного боржника-юридичної особи;
– складний та ризиковий механізм визначення змінюваної процентної ставки;
– недосконалість інструментів позасудового врегулювання, що на практиці нівелює застосування цього способу урегулювання боргу;
– необ’єктивне визначення вартості предмету іпотеки при прийнятті на баланс кредитора цього майна в рахунок погашення боргу у випадку оголошення торгів такими, що не відбулися;
– наявність у законодавстві норм, які дозволяють припинити іпотеку в судовому порядку, незважаючи на наявність непогашеної заборгованості боржника перед кредитором;
– прогалини в законодавстві, які дозволяють відчужувати майно боржників без згоди заставодержателя;
– відсутність можливості перевірки банком у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян інформації, що впливає на спроможність виконання особою власних зобов’язань тощо.
За таких умов та внаслідок відсутності ефективних механізмів повернення коштів у банківську систему України обсяги надання банківських кредитів в Україні різко знизились. Банківське кредитування є індикатором економічного стану держави, фактично це основа для розвитку всіх секторів економіки. Разом з цим, вплив обмеженого доступу до фінансування є дуже сильним, особливо під час поточної депресивної ситуації. Компанії потребують коштів для фінансування оборотного капіталу та інвестицій, це є важливою передумовою для відновлення економіки.
Прийняття законопроекту забезпечить вирішення проблемних питань, які створюють системні перешкоди для відновлення кредитування національної економіки і продукують додаткові ризики діяльності національних та іноземних інвесторів. За умов захищеності прав кредиторів банки зможуть висувати більш лояльні вимоги до потенційних позичальників. Це, безумовно, сприятиме активному застосуванню кредитування як фінансового інструменту, зниженню вартості кредитних ресурсів та, відповідно, полегшенню доступу суб’єктів господарювання та фізичних осіб до користування банківськими продуктами.
Це зможе принести нові зовнішні інвестиції, що вкрай важливо для України, як і для інших країн, що розвиваються. Економіка, в свою чергу, отримає зростання ВВП, доступність до кредитів, здешевлення кредитних ресурсів, зменшення вимог банку до коефіцієнта забезпечення. Зменшення обсягу токсичних активів у банківському секторі та розформування резервів призведе до позитивного значення діяльності банків, а, отже, і до збільшення надходжень до Державного бюджету України за рахунок оподаткування прибутку.
Мета змін
Законопроект направлений на законодавче урегулювання прогалин, які використовуються боржниками для уникнення виконання своїх зобов’язань. Кінцевою метою законопроекту є зменшення ризиків для банківських установ в ході здійснення кредитних операцій, що, у свою чергу, безумовно сприятиме забезпеченню активного застосування кредитування як фінансового інструменту, зниженню вартості кредитних ресурсів, та, відповідно, полегшенню доступу суб’єктів господарювання та фізичних осіб до користування банківськими продуктами.
03.02.2019 набули чинності зміни до Господарського кодексу України
03.02.2019 набули чинності зміни до Господарського кодексу України, передбачені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо здійснення закупівель продукції, робіт і послуг оборонного призначення за імпортом» від 17.01.2019 № 2672‑VIII, відповідно до яких були змінені:
1) стаття 377: доповнено частиною 4;
2) стаття 378: доповнено абзацом 4 частину 1.
В якості обґрунтування та мети прийняття змін в пояснювальній записці до відповідного законопроекту було вказано слідуюче.
Обґрунтування необхідності прийняття змін
Законопроектом пропонується надати можливість державним замовникам з державного оборонного замовлення безпосередньо здійснювати закупівлю продукції, робіт та послуг оборонного призначення за імпортом, щоб оптимізувати цей процес та пришвидшити процес закупівель за імпортом у разі такої потреби, а також зекономити кошти за рахунок відсутності плати за посередницькі послуги.
Також пропонується удосконалити правове регулювання питань, пов’язаних з офсетними договорами.
Мета змін
Метою законопроекту є розширення можливостей державних замовників з оборонного замовлення, зменшення витрат на закупівлю продукції, робіт та послуг оборонного призначення за імпортом.