01.01.2019 набули чинності зміни до Лісового кодексу України

01.01.2019 набули чинності зміни до Лісового кодексу України, передбачені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» від 10.07.2018 № 2498‑VIII, відповідно до яких було змінено частину 1 статті 5.

В якості обґрунтування та мети прийняття змін в пояснювальній записці до відповідного законопроекту було вказано слідуюче.

Обґрунтування необхідності прийняття змін

У процесі паювання земель колективних сільськогосподарських підприємств земельні масиви, які перебували у колективній власності, були розділені на земельні ділянки середньою площею 4 га, кожна з яких була передана у приватну власність членам таких підприємств. Такий механізм паювання був застосований виходячи з очікування, що кожна земельна ділянка буде використовуватись окремо її власником. З урахуванням цього, для доступу до кожної земельної ділянки була спроектована сітка польових доріг.

Проте практика показала, що власники земельних ділянок, розташованих у масиві, в переважній більшості випадків не бажають використовувати їх самостійно, а передають їх в оренду аграрним підприємствам. Польові дороги в окремі земельні ділянки в більшості не сформовані, і де-факто використовуються як рілля.

Водночас порушення цілісності масивів земель сільськогосподарського призначення створило проблему окремого використання земельних ділянок, розташованих посеред масиву. Це створює суттєві незручності у проході сільськогосподарської техніки для використання інших ділянок масиву, у тому числі суттєво ускладнює зрошення земель, які потребують цього. Особливо яскравою є ця проблема при використанні масивів зрошувальних земель. По-перше, меліоративні системи займають значну площу, а по-друге, витрати на їх будівництво є дуже суттєвими. За таких умов знаходження в межах орендованих площ вкраплених земельних ділянок сторонніх землевласників (землекористувачів) ставить під питання доцільність спорудження меліоративної системи. Крім цього, це створює значні можливості для зловживань з боку недобросовісного землевласника або землекористувача, земельна ділянка якого розташована посеред масиву. Широкі можливості це відкриває для т.з. рейдерства, направленого на створення штучних складнощів землекористувачу задля подальшого шантажу і одержання матеріальної вигоди.

Суттєві проблеми виникають і при оформленні права оренди земельних ділянок масиву. Зазвичай не всі власники земельних ділянок масиву погоджуються на передачу їх в оренду одному орендарю. В результаті, площі, орендовані однією особою, не створюють замкненого контуру, а містять вкраплені земельні ділянки інших землевласників (землекористувачів). Особливо серйозною стає ця проблема тоді, коли землі одного масиву використовуються декількома орендарями. На практиці такі орендарі часто укладають усну угоду, за якою умовно ділять масив на декілька частин пропорційно орендованим площам, і кожна з цих частин використовується окремим орендарем. Проте з юридичної точки зору, така угода є нікчемною. Відповідно значна частина таких орендарів є особами, винними у самовільному захопленні земельних ділянок, адже використовують як «свої» ділянки, так і певні ділянки інших орендарів. В окремих випадках така домовленість оформлюється взаємними договорами суборенди землі, що відповідає чинному законодавству. Проте вирішити цю проблему у всіх випадках не вдається, оскільки Закон України «Про оренду землі» вимагає обов’язкове узгодження передачі земельної ділянки у суборенду із власником. Проте не всі орендодавці погоджуються надати таку згоду.

Існують суттєві проблеми і з використанням земельних ділянок під запроектованими при проведенні паювання польовими дорогами. Переважна більшість таких доріг до цього часу є колективною власністю колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств, у зв’язку з чим законним чином оформити право користування ними неможливо. Як було відзначено вище, в переважній більшості вони не сформовані в окремі земельні ділянки, і фактично використовуються не як дороги, а як рілля. З урахуванням того, що загальна площа таких доріг складає біля 2% площі кожного масиву, загальна їх кількість в Україні складає біля 500 000 га.

Значною проблемою є також і стан польових лісосмуг та інших захисних насаджень, що обмежують масиви земель сільськогосподарського призначення і створені для їх обслуговування. Земельні ділянки під такими насадженнями продовжують перебувати у колективній власності колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств. Завдяки багаторічній законодавчій невизначеності механізму управління землями колективної власності, такі землі фактично не мають реального власника (землекористувача), внаслідок чого лісосмуги масово вирубуються, що вже в даний час сприяє ерозії ґрунтів та несприятливо впливає на стан довкілля.

Тому, на думку авторів законопроекту, є доцільним на законодавчому рівні визначити правила використання масиву земель сільськогосподарського призначення, якими:

надати право землекористувачу, який використовує значну частину земель масиву, на одержання в оренду земель під польовими дорогами (із встановленням обов’язку встановлення земельних сервітутів для доступу до інших земельних ділянок масиву;

надати орендарям земельних ділянок, розташованих у масиві, право надавати їх у суборенду орендарю іншої земельної ділянки у тому ж масиві, без погодження з орендодавцем, залишаючись відповідальним за виконання договору оренди;

надати право землекористувачу, який використовує істотну частину земель масиву (75 % від загальної площі) на одержання в оренду (суборенду) інших земель масиву із наданням їх власникам (орендарям) інших рівноцінних земельних ділянок у тому ж масиві;

надати можливості фізичним та юридичним особам використовувати земельні ділянками під лісосмугами та іншими захисними насадженнями на праві оренди, право на яке буде набуватись без проведення земельних торгів.

Слід зазначити, що запропонований механізм не є консолідацією земель у класичному її розумінні. Реальна консолідація земель в Україні можлива лише за умови зняття мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення. Проте запропоновані заходи забезпечать можливість вирішити більшість існуючих проблем землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення і стануть запобіжниками для порушення прав та охоронюваних законом інтересів землевласників та землекористувачів. Слід також зауважити, що тенденції, які спостерігаються у агарному секторі економіки держави, свідчать про те, що, навіть після зняття мораторію, оренда землі буде тривалий час продовжувати залишатись основою агарного землекористування в Україні. Тому ці заходи будуть корисними і в умовах майбутнього ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення.

Слід також зауважити на незадовільній ситуації із визначенням меж земельних ділянок, які розташовані у масивах земель сільськогосподарського призначення. Землевпорядна документація, за якою проводилось паювання, розроблялась не завжди якісно, часто, навіть, без виїзду на місце. В результаті межі та конфігурація земельних ділянок, зазначених у правовстановлюючих документах, та їх дійсні межі і конфігурація дуже часто не співпадають.

Досить значні проблеми є і у відображенні відомостей про земельні ділянки масиву у Державному земельному кадастрі. Майже у кожному масиві є певна кількість площ, відомості про які не внесені до кадастру. Це, зокрема, земельні ділянки, сформовані до 2004 року (коли кадастрові відомості почали вноситись у електронній формі), невитребувані (нерозподілені) земельні ділянки, земельні ділянки під проектними польовими дорогами тощо.

Для вирішення цих проблем доцільним є визначення на законодавчому рівні правових механізмів проведення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення. Причому такої інвентаризації, яка б полягала не тільки у виявленні і фіксації існуючих проблем (як передбачає чинне законодавство), але й у їх реальному вирішенні. В результаті інвентаризації усі помилки у визначенні меж та конфігурації земельних ділянок мають бути виправлені, а відомості про усі земельні ділянки, розташовані у масиві, мають бути внесені до Державного земельного кадастру.

Значні проблеми у використанні земель сільськогосподарського призначення створює також багаторічна законодавча невирішеність питання колективної власності на землю. Земельний кодекс України 1990 року передбачав, крім державної та приватної, також колективну форму власності. Стаття 5 вказаного Кодексу визначала, що: «земля може належати громадянам на праві колективної власності. Суб’єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Площа земель, що передаються у колективну власність, становить різницю між загальною площею земель, що знаходяться у віданні відповідної Ради і площею земель, які залишаються у державній власності (землі запасу, лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд тощо) і у власності громадян». В процесі проведення розпаювання, частина земель колективної власності за рішеннями загальних зборів була передана у державну чи комунальну власність, проте переважна її частина продовжила залишатись у колективній власності.

Залишилась у колективній власності певна частина земель, які увійшли до площ, які паювались, але протягом багатьох років так і не були витребувані їх власниками (т.з. «невитребувані паї»), і право приватної власності на які не виникло. Загальна площа таких земель в межах України вимірюється сотнями тисяч гектарів.

В той же час Конституція України не передбачає такої форми власності, як колективна. Не передбачає чинне законодавство також і механізму управління землями колективної власності. Частина колективних сільськогосподарських підприємств після розпаювання ліквідувались, частина була реорганізована у підприємства іншої організаційно-правової форми, які за чинним законодавством не могли бути суб’єктами права колективної власності на землю. До цього часу існує певна кількість колективних сільськогосподарських підприємств, які продовжують існувати як юридичні особи, але реальну господарську діяльність з них ведуть лише одиниці з них.

В результаті, землі, що формально продовжують перебувати у колективній власності, фактично не мають власника, за них не сплачується плата за землю. Легально оформити право їх оренди неможливо. Серед таких земель: сільськогосподарські угіддя, які не були розпайовані між членами колективних сільськогосподарських підприємств, землі під господарськими будівлями та дворами, водними об’єктами, проектними польовими дорогами, лісосмугами та іншими захисними насадженнями тощо. Загальна кількість таких земель в межах України складає за різними оцінками більше мільйона гектарів.

Тому існує нагальна необхідність встановлення на законодавчому рівні порядку обернення права колективної власності на землю на право приватної та комунальної власності.

Для вирішення цієї проблеми пропонується:

визнати комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст землі колективної власності тих колективних сільськогосподарських підприємств, які ліквідовані;

надати можливість загальним зборам членів колективних сільськогосподарських підприємств, паювання земель у яких завершилось, до 2020 року перерозподілити між собою (допаювати) залишок сільськогосподарських угідь та передати землі несільськогосподарського призначення до комунальної власності;

встановити кінцевий строк виділення в натурі (на місцевості) невитребуваних (нерозподілених) земельних ділянок;

надати органам місцевого самоврядування право тимчасового розпорядження землями колективної власності шляхом передачі їх в оренду до моменту державної реєстрації права власності на них;

надати органам місцевого самоврядування з 2020 року право звертатись до суду із заявою про передачу до комунальної власності земельних ділянок колективної власності в порядку визнання майна безхазяйним (із встановленням права власників невитребуваних (нерозподілених) земельних ділянок, які з поважних причин пропустили строк виділення їх в натурі (на місцевості), безоплатно одержати земельні ділянки із земель комунальної власності.

Мета змін

Метою і основними завданнями проекту закону є створення ефективного механізму використання масивів земель сільськогосподарського призначення з метою запобігання рейдерству та стимулювання зрошення, а також вирішення проблеми використання земель колективної власності.

Архів новин

ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
       
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
       
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728   
       
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   
       
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  
       
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
       
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
       
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
       
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
3031     
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 
       
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   
       

Сервіс клієнтів: тел.: (044) 223 34 67 e-mail: peredplata@zakoni.ua
Товариство з обмеженою відповідальністю «Редакція збірника «Вісник України»
Київська область, Баришівський район,
смт Баришівка, вул. Жовтнева, 53
Адреса для листування: 07501, Київська область, Баришівський район,
смт Баришівка,
а/с 25