31.03.2019 набули чинності зміни до Цивільного кодексу України

31.03.2019 набули чинності зміни до Цивільного кодексу України, передбачені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині» від 28.02.2019 № 2694‑VIII, відповідно до яких було змінено абзац 1 частини 1 статті 290.

В якості обґрунтування та мети прийняття змін в пояснювальній записці до відповідного законопроекту було вказано слідуюче.

Обґрунтування необхідності прийняття змін

З 1 січня 2019 року було введено в дію Закон України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині» від 17 травня 2018 року № 2427‑VIII (далі – Закон № 2427), яким визначено нову систему правовідносин у сфері трансплантації та пов’язаної з нею діяльності. Одночасно з цим втратив чинність Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» від 16 липня 1999 року № 1007‑XIV.

Пунктом 4 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2427 Кабінету Міністрів України було доручено до введення в дію цього Закону забезпечити розробку та затвердження низки підзаконних актів, необхідних для його належної реалізації, а також забезпечити утворення та функціонування Єдиної державної інформаційної системи трансплантації (далі – ЄДІСТ), з роботою якої безпосередньо пов’язано практичне виконання норм вказаного Закону.

Однак, станом на 1 січня 2019 року не забезпечено створення ЄДІСТ та ухвалення пакету відповідних нормативно-правових актів у зв’язку з чим виник правовий вакуум, який практично унеможливлює застосування трансплантації як методу лікування в Україні для значної кількості наших важкохворих співвітчизників (близько 5 тис. осіб).

Більше того, з початком нового року через прогалини у законодавстві над лікарями, які щоденно рятують життя людей із застосуванням трансплантації, нависла загроза кримінальної відповідальності, що створює величезну соціальну напругу в професійному середовищі та підриває довіру до влади. 

Ця проблема вже викликала суспільний резонанс та потребує якнайшвидшого вирішення шляхом внесення до Закону № 2427 відповідних змін і тимчасових норм для створення перехідного періоду до затвердження необхідних підзаконних актів та забезпечення функціонування ЄДІСТ.

Також потребує додаткового врегулювання питання щодо можливості донорства гемопоетичних стовбурових клітин неповнолітніми особами з метою приведення у відповідність з міжнародними вимогами у сфері застосування трансплантації.

Законом № 2427 передбачено, що живим донором гемопоетичних стовбурових клітин може бути лише повнолітня дієздатна фізична особа. Водночас, згідно з положеннями статті 20 Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенція про права людини та біомедицину від 4 квітня 1997 року (підписана Україною 22.03.2002 р.), у виняткових випадках та згідно із вимогами захисту, встановленими законом, видалення регенеративної тканини у особи, яка є недієздатною давати на це згоду, може бути дозволене за умови виконання таких вимог: i) відсутність сумісного донора, який є дієздатним давати відповідну згоду; ii) реципієнт є братом або сестрою донора; iii) трансплантація здійснюється для збереження життя реципієнта; iv) дозвіл, передбачений у пунктах 2 і 3 статті 6, було надано конкретно та у письмовій формі відповідно до закону та за погодженням із компетентним органом; v) відсутність заперечень з боку відповідного потенційного донора.

Крім того, з метою створення сприятливих умов для здійснення волевиявлення громадян щодо згоди або незгоди на посмертне донорство доцільно розширити визначений Законом № 2427 перелік суб’єктів, уповноважених на отримання згоди або незгоди на посмертне донорство, лікарями загальної практики – сімейними лікарями, які є лікарями первинного контакту та охоплюють послугами з медичного обслуговування переважну більшість населення країни.

Мета змін

Метою законопроекту є подолання критичної ситуації, що наразі існує в сфері трансплантації та пов’язаної з нею діяльності в умовах правового вакууму, який виник через несвоєчасну розробку та затвердження органами виконавчої влади підзаконних нормативно-правових актів, необхідних для реалізації Закону № 2427 та через відсутність ЄДІСТ, а також приведення національного законодавства у відповідність з міжнародними актами у сфері трансплантації.